Який закон про діяльність в мережі ІНТЕРНЕТ потрібен Україні?

Аватар пользователя Н.Сосновский

Завдання щодо створення нового « закону, що регулює діяльність в Інтернеті, складне, оскільки практично зачіпає інтереси більшості тих, хто живе і працює в Україні. За даними компанії TSN Ukrain за 2012 рік, в Україні регулярно користуються Інтернетом більше 9 млн осіб, тобто кожен четвертий. В домашніх умовах - його використовують понад 43% громадян України, з них більше 49% мають вищу освіту. Однозначного рецепта, як регулювати відносини, що виникають в Інтернеті — немає.

Спроби врегулювати відносини на умовах збільшення жорсткості чинних норм закону не дають відчутних результатів. Адже до цих пір країни, де повага до авторського права виховувалося у населення з 1710 року, не запропонували легкозрозумілих рішень, вони теж перебувають у пошуку.* Тому запозичити концепцію закону, як це бувало раніше, не видається можливим — рішення потрібне вже сьогодні, Список 301 як дамоклів меч змушує прискорювати цей пошук.

По суті, закон про діяльність в Інтернеті повинен врегулювати використання творів науки, літератури і мистецтва, що охороняються авторським правом, у мережі Інтернет. Порушенням вважається використання цих творів без дозволу автора, правовласника або те, що відбувається з порушенням умов договору про використання таких творів. До порушень авторських прав відноситься незаконне копіювання та розповсюдження творів, а також плагіат.

Головними суб'єктами цих правовідносин є автори, правовласники, провайдери, творці сервісів в Інтернеті, в тому числі і фінансових, і всі користувачі.

Якщо спробувати у кожного з суб'єктів з'ясувати: який же їм потрібен закон у сфері Інтернет, відповіді будуть різні. Якщо запитати правовласників, який закон їм потрібен, то, перш за все, вони наполягатимуть на такому законі, в якому формулювання про діяльність в Інтернеті не зобов'яжуть їх нести відповідальність за подавану ними інформацію (про обсяг наявних у них прав), і. природно, вони будуть прагнути покласти на провайдерів всю роботу щодо припинення порушень у мережі і зобов'язати їх, за першою вимогою, без доказів і рішень суду, блокувати ресурс-порушника. І все це за рахунок коштів провайдера. Правовласники в Україні на 80% представляють зарубіжних видавців і не завжди мають в наявності весь спектр прав на каталоги, що заявляються ними, та предмети цих прав — самі об'єкти акторського права та суміжних прав (слова пісень в паперовому або електронному вигляді, партитури, фонограми та інше).

Якщо запитати провайдерів про майбутній закон, то їхня позиція виглядатиме ближчою до здорового глузду. Провайдери готові блокувати нелегальний контент, якщо буде доведена його нелегальність: хоча б частково будуть представлені документи, що підтверджують права на розміщений нелегальний контент.

Файлообмінні ресурси, торренти і кінцеві користувачі в нашій країні не звикли оперувати поняттями «права» і «легальність контенту», їх цікавить виключно доступ до інформації як такої, що охороняється або не охороняється авторським правом. І ця категорія суб'єктів найчисленніша, її вимоги простота, адекватна вартість доступу до контенту, його кількість та якість.

За 20 років існування закону про авторське право у громадян України не сформувалися європейські уявлення про повагу до творчої праці, українцям не властива традиція гідно оплачувати працю творця, тим більше, коли призначається довічна оплата автору і навіть після його смерті, якось це не по-слов'янськи. Тому фактично ще не опанувавши концепцію авторського права, ми вже відчули її недосконалість.

Відтак, ми маємо три абсолютно протилежні точки зору. На перший погляд, знайти золоту середину. — це складне завдання. Але рішення, з нашої точки зору, є. Такою серединою міг би стати реєстр прав правовласників. Звичайно, правовласникам, особливо тим, які представляють права на зарубіжний контент, це рішення не подобається, адже вони вже звикли трактувати по-своєму норми Цивільного кодексу і закону України у сфері авторського права, і організували ефективне лобі в державних органах управління. Вони скрізь є головними консультантами та експертами. Бернська конвенція для них не є відправною точкою, їх правда в тому, що права автора на винагороду є відчужуване право на користь правовласників.

Проте ми вважаємо, що створення реєстру прав дасть можливість усім зацікавленим суб'єктам контролювати ринок прав в Україні. Таким чином, можна одержати прозорий, простий та доступний для всіх механізм оперативного впливу на неправомочні дії сервісів та користувачів Інтернету, а також зменшити зловживання з боку правовласників та посилити їх відповідальність. Саме такий реєстр прав дасть новий поштовх розвитку бізнесу в Інтернеті і сприятиме інтенсивному розвитку різноманітних сервісів, інтернет-магазинів з авторським контентом.

Ми пропонуємо, щоб до реєстру прав були занесені дані про об'єкт прав (авторського і суміжного), обсяг прав на цей об'єкт, інформація про правовласників на території України, підстави набуття права (первинне авторство, поточні договори) і, можливо, адреса веб-сайту, де цей об'єкт розташований легально. Умови ведення реєстру прав, його форма, доступ й інші нюанси, пов'язані з його наповненням, зберіганням, мабуть, повинні регулюватися відповідними нормативними документами.

По суті, правовласник повинен подати заявку до Державної служби інтелектуальної власності України або іншої уповноваженої структури, яку буде визначено для адміністрування реєстру прав, на включення об'єктів прав до реєстру з усіма, підтверджуючими ці права, документами.

 

Один з варіантів роботи реєстру прав

 

Якщо в мережі Інтернет зафіксовано порушення авторського права, тобто на якому-небудь ресурсі виявлено нелегальний контент, то правовласник може подати заяву адміністратору реєстру прав та хостинг-провайдеру, якщо такий є і перебуває на території України. У заяві мають бути зазначені сторінка сайту порушника, посилання на об'єкт авторського права на сторінці сайту порушника і посилання на цей же об'єкт з переліком прав у реєстрі. Ім'я заявника повинно збігатися з ім'ям правовласника об'єкта в реєстрі або необхідна довіреність. За такою заявою провайдер буде зобов'язаний блокувати доступ до об'єкта або до всього сайту, якщо власники сайту після їх повідомлення самі не припинили порушення. Строки розгляду скарг та строки реагування на заяви повинні бути вказані в нормативних документах и мати розумні рамки. Також необхідно розробити чіткі правила, за якими провайдер не повинен реагувати на скаргу.

Юридичний супровід і достовірність інформації в реєстрі прав повинні бути закріплені за Державною службою інтелектуальної власності України або іншою уповноваженою державою структурою. Технічну ж підтримку реєстру повинна забезпечувати незалежна організація, контрольована громадським сектором. Це дозволить зменшити ризик зловживань як з боку правовласників, так і з боку чиновників. Ми вважаємо, що такий підхід до вирішення цього завдання допоможе зробити дії провайдерів та правовласників простими, прозорими і зрозумілими для всіх.

Нагадаємо, що з 1 серпня цього року у Росії функціонує «антипіратський» закон, який дає можливість блокування ресурсу, звинуваченого правовласником у розміщенні нелегального контенту (на 15 днів) на підставі рішення суду про забезпечувальні заходи ще до подання формального судового позову правовласником. Однак у процесі дії цього закону виникло багато проблем і невдоволень з боку користувачів та провайдерів, тому вже найближчим часом у РФ запрацює реєстр прав, покликаний впорядкувати дії правовласників щодо їх декларацій та обмежень на використання аудіо- або відеотворів з одного боку, а з другого — дії контент-майданчиків стосовно перевірки легітимності використання контенту. Сподіваємося, що буде врахований досвід Росії та пропозиції щодо створення реєстру прав в Україні, тому що подальші дії США з реагування на Список 301 обійдуться Україні значно дорожче, ніж організація такого реєстру.

 

Функціонування реєстру прав

 

На першому етапі реєстр прав міститиме інформацію про правовласників, про об'єкти авторського і суміжного права та права на ці об'єкти (обсяг, територія і строк). А в майбутньому до цього реєстру можна буде додати функції, які міститимуть безпосередньо самі об'єкти авторського права (музичні треки, фільми тощо). Як тільки зареєстрований в реєстрі об'єкт права з'явиться без дозволу правовласника, будуть спрацьовувати відповідні мітки і порушник буде виявлений автоматично. Саме таке наповнення реєстру дозволить автоматично блокувати нелегальний контент, контролювати обіг його в мережі, іншими словами, це дасть можливість зацікавленим сторонам мати інформацію про обсяги трафіку, рейтинги, запити тощо. І, як наслідок, за допомогою цього реєстру прав можна буде оперативно створювати нові сервіси, яких сьогодні не достатньо, та організовувати легальний бізнес в Інтернеті.

Організація такого реєстру прав сприятиме появі легального ринку авторських прав в Україні, і тоді зарубіжні видавці змушені будуть легалізуватися на території України, відкривати свої Інтернет-сервіси і платити тут податки. Ми не відкриємо таємниці стосовно того, що закордонні видавці поки тільки вимагають від українського уряду і провайдерів захисту своїх приватних прав, не вкладаючи в це власних коштів. Це несправедливо, адже прав без відповідальності не буває.

 

Настав час створення нової моделі авторського права

 

Сьогодні ж поки що ми спостерігаємо, як «незалежних» авторів скуповують «на кореню», а творчість у «творчих конторах» на зразок театру, кіностудії, філармонії тощо оплачується як «службовий твір» за досить малу фіксовану плату.

Автори та їхні твори — самі собою, а захист їхніх прав — самі собою. Час вже розглядати проблему глибше і говорити про інтереси тих, хто створює об'єкти права — авторів, правильніше, про право автора на справедливу винагороду, яке має бути презумпцією. Відмова автора від справедливої винагороди повинна визнаватися не дійсною. Сьогодні головні дійові особи на ринку авторських прав — видавці, вони володіють локальними каталогами, створюють ОКУ і ще додатково мають гроші за ті права, які їм не належать. Тому що більшість вітчизняних видавців (правовласників) представляють іноземні компанії, а гроші збирають з вітчизняних користувачів за весь контент, що відтворюється в Україні, розподіл же здійснюють за принципом «кому служу, тому і ношу» і така модель працюватиме весь термін життя автора і ще 75 років після його смерті.

Ми думаємо, що настав час створення нової моделі авторського права, у якої предметом правовідносин на рівні з об'єктом авторського контенту стануть сервіси Інтернету і платіжні системи, а суб'єкти прав зможуть у відкритому доступі управляти своїми правами без посередників.

Така модель зберігатиме за автором право і на винагороду і на термін охорони авторського права. Було б логічним при переданні автором виключного прав видавцеві термін охорони на переданий твір скоротити до розумних меж, з подальшим автоматичним переведенням його у суспільне надбання. У такій моделі в організації колективного управління з'явиться нова функція адміністрування та слідкування за дотриманням інтересів авторів, а не тих хто викупив в них права. Якщо ж залишиться сьогоднішня модель взаємовідносин з авторами, то всі права будуть купуватися тими, у кого є гроші. І улюблений критерій більшості наших правовласників «правий той, у кого більше прав» - зміниться на більш відвертий критерій «правий той, у кого більше грошей».

Рано чи пізно залишаться тільки ті, хто захищатиме або обслуговуватиме права корпорацій. Ці корпорації будуть використовувати 10-20 топових виконавців і авторів, як символ, а всіх інших чекатиме доля творчих людей, які за копійки сьогодні працюють у районних та обласних філармоніях, займаючись незатребуваною творчістю.

* Перший проект закону про діяльність в Інтернеті підготовлений ДСІВУ, по суті, являв собою кальку з пропозицій американської сторони, виражених у Міжнародній угоді по боротьбі з контрафактною продукцією (англ. Anti-Counterfeiting Trade Agreement (ACTA)). Згідно з цією багатосторонньою торговельною угодою, планувалося встановити жорстке спостереження за дотриманням авторського права в Інтернеті і на ринку інформації та інформаційних технологій і товарів, із застосуванням інформаційних технологій. Ця угода активно обговорювалася урядами США, Японії, Швейцарії, Австралії, Нової Зеландії, Південної Кореї, Канади, Мексики і Європейською комісією. Планувалось створити міжнародне об'єднання, спрямоване проти порушень авторських прав, яке б представляло собою складну ієрархічну систему контролю за дотриманням авторського права в розвинених країнах. Запропонований договір дозволяв би працівникам митниці оглядати ноутбуки, цифрові плеєри і стільникові телефони на предмет зберігання в них файлів, пов'язаних з порушенням закону про авторське право. Також передбачалось введення нових вимог до інтернет-провайдерів, які включали в себе часткове розголошення інформації, пов'язаної з діяльністю користувача, і використання при цьому інструментів мережевої безпеки. Пропозиція також містить план створення такої системи і у країнах, що розвиваються. Європейська комісія, уряд США, міністерство закордонних справ Австралії і уряди інших країн підтвердили свою участь у голосуванні з питання АСТА, однак вони відмовилися опублікувати попередній текст договору і обговорювати деталі до дискусії в рамках саміту. Так, на запит канадських правозахисників, був отриманий документ, який містив лише назву угоди, в той час як решта тексту була зафарбована. 22 травня 2008 дискусія про угоду з'явилася на wikileaks.org і на сторінках газет. АСТА є частиною стратегії, яку намагаються застосовувати торгові представники США, Євросоюзу, Японії та інших країн, які підтримують посилення контролю за порушеннями авторського права, подібні пропозиції з'явилися і у всесвітній митній організації.

Микола СОСНОВСЬКИИ, директор ВГО «Всеукраїнська Ліга Авторів»

даний матеріал був розміщений в журналі «Інтелектуальна власність» №10 за 2013 рік.

ЧИТАЙТЕ ДАЛЕЕ: 

Авторское право убьёт прогресс

Вассерман А. Авторское право убьёт прогресс
Вассерман А. Авторское право убьёт прогресс

Анатолий Вассерман анализирует современное положение дел с авторским правом и приходит к выводу, что в том виде, в котором оно существует сегодня, авторское право препятствует развитию прогресса.